зробити звіт по обраному товару (НАФТА)

Сучасні тенденції розвитку ринку нафти в Україні

З початку розвитку нафтового видобування і торгівлі країни-експортери фактично диктували рівень цін, який постійно зростав. Питання розвитку ринку нафти щороку стає актуальнішим. Видобуток і споживання цих ресурсів, що активно почали використовуватися на початку ХХ ст., росте з кожним роком. Основною тенденцією розвитку нафтового ринку є конфліктна ситуація, закладена в розподілі нафтових ресурсів на планеті. Основні споживачі – високорозвинені країни і країни, які набувають економічної і політичної активності, тоді як світові запаси енергоресурсів сконцентровані головним чином на територіях відносно невеликої групи країн, що розвиваються, та з країнами перехідної економіки [1].
Нафтогазова галузь – це стратегічна галузь, яка забезпечує економічну та енергетичну безпеку кожної держави. Одним із найважливіших стратегічних та пріоритетних напрямків її розвитку українські вчені вважають забезпеченість країни власними ресурсами, зокрема нафтою. Світова криза, в тому числі і нафтова, спонукає людство до ефективного й економічного використання цієї сировини. Велика кількість країн залежить від імпорту сировини, і Україна не є винятком.
Для вирішення ситуації, що склалася, варто запровадити нову концепцію подальшого функціонування нафтовидобувної та нафтопереробної промисловостей, яка включає два альтернативні підходи:
1. Взагалі відмовитися від власного видобутку нафти, тобто законсервувати родовища, які знаходяться на території України, а використовувати імпортовані ресурси з диверсифікованих джерел постачання та альтернативні види палива.
2. Частково відмовитися від власного видобутку на території Україні, використовуючи тільки родовища нафти в шельфі Чорного та Азовських морів, імпортовану нафту та паралельно – альтернативні види палива.
Вигідне географічне розташування дозволяє Україні розраховувати на розширення джерел постачання нафти, забезпечення постачання з альтернативних джерел. Згідно з «Програмою диверсифікації джерел постачання нафти в Україну на період до 2015 року» можливими були б варіанти співпраці з:
- Азербайджанською Республікою, Грузією і Російською Федерацію – щодо можливості постачання каспійської нафти в Україну;
- Республіками Казахстан – щодо стабілізації(збільшення) обсягів транспортування казахстанської нафти територією України;
- Республіками Ірак, Іран та Турецькою Республікою – щодо організації поставок нафти з Республіки Ірак територією Турецької Республіки до чорноморських портів;
- країнами Північної Африки, зокрема Лівією та Єгиптом [5].
Ці країни володіють значними запасами нафти, тому співпраця з більшістю з них дозволила б забезпечити достатню не залежність від поставок російської нафти, що, у свою чергу, зменшить тиск російських компаній та держави на ринок нафти і нафтопродуктів України.
За розрахунками спеціалістів, у надрах України залягає понад 2 млрд. т вуглеводнів у нафтовому еквіваленті. Для порівняння: розвідані запаси нафти у Китаї становлять 3,3 млрд. т, США – 3,1 млрд. т, Росії – 9,8 млрд. т,Іраку – 9,2млрд. т. Але річ у тім, що ці та інші нафтоносні країни добувають нафту на суші, що значно дешевше і безпечніше. У нас же більшість запасів вуглеводнів сховані під товщею морської води – інакше кажучи, на морському шельфі. На ці родовища припадає лише 6% видобутку вітчизняного газу, нафту ж з морського дна ми не добуваємо взагалі. Поєднання вітчизняної газотранспортної системи з аналогічними системами Східної і Західної Європи дає можливість транспортувати видобутий на шельфі Чорного і Азовського морів газ у будь-яку точку України та Європи, що може бути одним із варіантів розв'язання проблеми диверсифікації джерел постачання вуглеводнів [17].
Український сектор акваторії Чорного і Азовського морів є одним з найперспективніших нафтогазоносних регіонів для нарощування власного видобутку вуглеводнів в Україні. Проблемою розвитку нафтовидобування на морській території України є відсутність комплексної програми освоєння вуглеводного потенціалу української частини континентального шельфу Чорного і Азовського морів. Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України «Програма освоєння вуглеводневих ресурсів українського сектора Чорного та Азовського морiв» вiд 17.06.1996 [2] виявилася недієздатною і залишається одним із тих нормативних документів, які не знайшли розуміння і підтримки на практиці.
ДАТ «Чорноморнафтогаз» – єдине підприємство в системі НАК «Нафтогаз України», яке здійснює весь комплекс робіт з розвідки та розробки родовищ вуглеводнів на шельфі Чорного та в акваторії Азовського морів, первинної обробки і транспортування природного газу морськими і наземними газопроводами, зберігання газу [28]. В даний час розробка родовищ на Прикерченському шельфі Чорного та Азовського морів здійснюється спільно з ДК «Укргазвидобування».
ДАТ «Чорноморнафтогаз» має ліцензії на геологічне вивчення надр чотирьох ділянок із метою пошуків і оцінки родовищ нафти та газу, в тому числі дві ділянки в північно-східній частині Азовського моря (РФ). Намічений комплекс робіт щодо ліцензійних ділянок «Південно-східна Чорноморська площа Чорного моря» (ліцензія ШЧМ №11150 НП із терміном дії до 21.12.2010) і «Північно-західна Чорноморська площа Чорного моря» (ліцензія ШЧМ №11151 НП із терміном дії до 21.12.2010) передбачає забезпечення бурових робіт на першій ділянці і буріння першої свердловини другої ділянки у 2009–2010 рр.[7].
Світове освоєння морських територій розпочалося ще на початку 50-х років XX ст., вивчення ж ресурсної бази Чорного моря розпочалося тільки в 60-х роках XX ст., а буріння родовищ вуглеводних ресурсів проводиться з 1971 року. Освоєння Азовського моря розпочалося значно пізніше, в 1980-х роках, а перші розробки родовищ – в 1983 році.
ДАТ «Чорноморнафтогаз» здійснює видобуток на 6 вуглеводних родовищах, які розташовані на шельфі Чорного та Азовського морів: три в Азовському (Стрілкове, Східно-Казантипське і Північно-Булганакське) і три у Чорному морі (Голіцинське,Штормове,Архангельське) [20].
Також розробляється ще ціла низка родовищ на шельфі Чорного та Азовського морів, але вони здебільшого газові. Тільки одне родовище Суботінське – нафтове. Але інформації про видобуток там хоча б 1 т нафти ще не з'являлося. Суботинське нафтове родовище № 403 у Прикерченській зоні шельфу Чорного моря було відкрите в 2006 році. Закінчено буріння уже другої розвідувальної свердловини на цій площі під номером 1. До 2010 р. будуть пробурені  ще дві розвідувальні свердловини № 2 та № 3. Випробування та дослідження свердловини № 403 та дані відбору керна і промислових геофізичних досліджень на свердловині № 1 показали, що це родовище має значні запаси. За оцінками одних експертів, запаси нафти на цьому родовищі – від 30 до 180млн. т [27]. За оцінками інших – його запаси перевищують 100млн. т нафти і 15–20млрд.куб.мгазу [9].Та всі експерти погоджуються з тим, що це найперспективніше нафтове родовище в акваторії Чорного моря.
Повільна розробка шельфу Чорного та Азовського морів пояснюється тим, що:
- виконання розвідувальних і бурових робіт, облаштування родовищ в морських умовах технічно є значно складнішими, ніж на суші, і вимагають значних фінансових інвестицій. Так, для освоєння нафтової площадки Суботине на Прикерченській ділянці шельфу моря, за даними «Чорноморнафтогазу», необхідні інвестиції в розмірі 3,55 млрд. грн., а освоєння Одеського і Безіменного родовища вимагає 1,38 млрд. грн.(274 млн. дол. США)[20];